Про головне. Огляд програм на «UA: Першому» за 16–22 травня 2016 року

Про головне. Огляд програм на «UA: Першому» за 16–22 травня 2016 року

12:07,
31 Травня 2016
4146

Про головне. Огляд програм на «UA: Першому» за 16–22 травня 2016 року

12:07,
31 Травня 2016
4146
Про головне. Огляд програм на «UA: Першому» за 16–22 травня 2016 року
Про головне. Огляд програм на «UA: Першому» за 16–22 травня 2016 року
Користь програм, подібних до «Подорожніх» із мамою Станіслава Клиха, саме в цьому — дати відчути емоційну причетність до жертви російських катів.

16 травня, як і очікувалося, канал транслював фінал пісенного конкурсу «Євробачення», де тріумфально перемогла Україна. Та, як кажуть, не піснями єдиними. На початку минулого тижня ніхто з нас, зокрема й телевізійники, не здогадувався про те, що в Україну вже 25 травня повернеться Надія Савченко. Тим часом увагу небагатьох телеканалів привертала історія ще двох українських політв’язнів — Станіслава Клиха та Миколи Карп’юка. Саме тими днями в Грозному тривало судилище над українцями.

«UA: Перший» присвятив цій непростій і важкій темі, пов’язаній із тортурами обох викрадених українців і доведенням до божевілля (цілком імовірно, за допомогою психотропних препаратів) красеня й розумника Станіслава Клиха щонайменше дві програми — «Подорожні» з Ольгою Герасим’юк 16 травня та «Про головне» 20 травня.

«Подорожньою» Ольги Герасим’юк стала мама Станіслава Клиха Тамара. Без болю на неї неможливо дивитися. Вона розповідала свою історію, точніше, історію сина так, як тільки й може це зробити мама. Розповідь Тамари Клих додала розуміння, як діють російські спецслужби, що мають на меті зліпити звинувачення за тяжкими статтями, не гребуючи нічим — ані брехливими приводами для затримання, ані прямою фальсифікацією справи, ані фізичним насильством. Ведуча програми вміє так увійти в довіру до своїх гостей, що вони готові перед нею вивернути душу. Тамара Клих не стала винятком, і від її оповіді про те, як Стаса зробили вбивцею російських вояків у Чечні, — мурашки по шкірі. Бо вона говорить про свою сімейну драму надзвичайно простими словами. Жила собі в Києві порядна родина, мала рідню в Росії, з якою активно спілкувалася й гадки ніколи не мала, що колись ця Росія стане ворогом і забере в неї сина. Сестра Тамари Клих у Москві, до якої Станіслав, коли вчився на історика, часто їздив, аби відвідати московські музеї…Невідома жінка з Орла, з якою син збирався одружитися… Саме вона покликала його на побачення до російського міста, щоб, як каже Тамара, поставити в їхніх стосунках усі крапки над «і», і яка зникла з обрію, так і не з’явившись перед Стасом…

Ці побутові подробиці буденного життя дико контрастують із тим, що відбувалося далі в Росії з київським сорокарічним істориком, вся вина котрого перед російським (чеченським) правосуддям полягала в тому, що на перших курсах навчання в Університеті Шевченка він був членом УНА-УНСО. Про якого рідня не знала нічого цілий рік. Як вони це витримали, мама Тамара не розуміє досі. Так само не може вона сприйняти того, що її сина в російських катівнях довели до божевілля.

Здавалося б, за два роки російської агресії українці мали би звикнути до ФСБ-шних методів вибивання «доказів» вигаданих злочинів із українських громадян. Але коли про це говорить мати одного з наших полонених-політв’язнів, починають діяти закони емпатії, й душі глядачів охоплює праведний гнів. Користь подібних програм саме в цьому — дати відчути емоційну причетність до жертви російських катів. Тим самим — іще дужче повірити в правоту власної Батьківщини, яка веде саме визвольну війну.

На відміну від очевидної емоційності «Подорожніх», програму Олеся Терещенка «Про головне» 20 травня вирізняла суха, сказати б, протокольність. І недарма, адже гості студії — координаторка кампанії Let my people go, експертка ГО «Центр громадянських свобод» Марія Томак; юристка Української Гельсінської спілки з прав Людини, право захисниця Надія Волкова; скайпом адвокат Миколи Карпюка Докка Іцлаєв зосередилися на процесуальних деталях. Напередодні, 19 травня, грозненський суд присяжних визнав українців винними в розстрілах російських вояків у січні 1995 року. Присутні в студії громадський активіст та адвокат наголошували на тому, що адвокати українських підсудних Марина Соколова та Докка Іцлаєв, яким дозволили включитися в процес на останніх стадіях, наголошували на тому, що лише завдяки їм удалося задокументувати факти тортур щодо обох підсудних. І це, сказав Докка Іцлаєв, дає підстави звернутися до ЄСПЛ. Докка Іцлаєв, до речі, спростував слова адвоката Марка Фейгіна про можливий довічний термін для Миколи Карп’юка, що, як він повідомив у твітері, виключає можливість подавати скаргу в ЄСПЛ. За словами чеченського адвоката, довічного ув’язнення за інкриміновані його підзахисним злочини російське законодавство не передбачає. Як показав час, він мав рацію — за кілька днів верховний суд Чеченської республіки засудив Миколу Карп’юка до 22,5 року, а Станіслава Клиха — до 20 років ув’язнення.

Цей «протокольний» стиль розмови, геть позбавлений емоційності, теж робить свою справу. Він допомагає, по-перше, зрозуміти систему російського «правосуддя», яке не відпускає своїх жертв до фінального стуку суддівського молотка, хай які докази їхніх алібі надавали б адвокати. По-друге, дає українським громадянам як у російських темницях, так і на свободі вдома, зрозуміти — ми таки, на відміну від сусідів, своїх не кидаємо й боротимемося за кожного до останнього. Як це показав приклад Надії Савченко.

Того ж вечора «UA: Перший» потішив новою програмою хіпстерського проекту під назвою «Ми тут живемо». Цього разу розповідали про ініціативу KievFashionPark. Цей парк сучасної скульптури, натхненником якої був Олександр Соколовський, відкрився в Києві на Пейзажній алеї 2011 року. Кияни його одразу ж полюбили за дивовижні паркові скульптури українських авторів. Але для більшості глядачів-некиян ця програма стала справжнім відкриттям. Виявляється, Києву є чим пишатися й окрім старовинних храмів чи традиційних зелених зон та сталінського ампіру на Хрещатику.

Розмови з авторами скульптур Олексієм Владіміровим та Назаром Біликом і куратором проекту Олександром Соколовським продемонстрували величезний творчий потенціал українських митців і їхнє чудове почуття гумору. Приміром, робота Олексія Владімірова «Птах, який долетів до середини Дніпра» — саме про це.

21 травня, в суботу, «UA: Перший» показав чергову роботу з циклу «Переселенці» — «Борець». Герой новели — Олексій Дроб’язко, переселенець із Авдіївки. Його доля, пронизлива, як і всі історії цього циклу, насичена драматичними деталями. Приміром, потрапив у полон за те, що відмовився знімати український прапор, а його учень написав на вчителя донос.

Спокійний урівноважений борець розповідає свою історію без надриву. Чоловік, який утік від війни з Донбасу до маленького міста Золотоноші на Черкащині, примудрився полюбити свою нову батьківщину. Ба більше — народити тут третього сина, організувати секцію карате, в якій не ділить учнів на бідних чи багатих, та підняти містян на рух «Місто власними руками».

Ці історії людей, які зуміли не просто вижити на новому місці, а й добитися успіху, надихають не лише переселенців, а й цілком благополучних мирних громадян України. Тож переоцінити його вагу для пересічних глядачів важко.

18 та 19 травня в ефірі «UA: Першого», як завжди, вийшли програми розслідувань «Слідство. Інфо» та «Схеми з Наталкою Седлецькою» відповідно. Дмитро Гнап у середу ввечері безапеляційно, як доведений факт, викривав чергову аферу Петра Порошенка. Ведучий стверджував, що через офшор Президента все-таки пройшов платіж у 4 млн євро, а це дозволяє запідозрити його в черговій брехні. При цьому Дмитро Гнап задля більшої довіри глядачів до себе та своєї програми заявив, буцімто журналісти «Слідтва. Інфо» — єдині, хто має доступ до «панамського досьє». Але це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності, адже нині всі ці документи викладено у вільний доступ. Відповіді юристів компанії, що займається передачею в сліпий траст активів «Рошен», автори розслідування не навели. Коли ж юристи Порошенка почали оприлюднювати свої коментарі, в них ситуація навколо скандального офшору Президента постає безневинною, як овечка Доллі після клонування. Адже, мовляв, ідеться не про підозрілу транзакцію в 4 млн євро, а лише, як виявилося, про труднощі перекладу. Бо те, що українські розслідувачі переклали як «готівка / вид», насправді, як стверджують автори листа-спростування, в перекладі з грецького на англійську означає «внесок майном». А отже, жодних чотирьох мільйонів євро, переказаних на рахунки офшору Порошенка, не було в природі. Якщо чесно, пересічній людині розібратися в такій надзвичайно складній темі неможливо. Тож глядачі «Слідства. Інфо» залюбки проковтнуть будь-яку сенсацію про черговий «злочин» Порошенка, якщо вона має вигляд солідного журналістського розслідування та ще й із ексклюзивних джерел. Здається, саме в цьому полягає головна небезпека подібних програм — навіть коли вони формально бездоганні, за змістом часто «зливні», вони формують у глядача викривлений погляд на дійсність. У якій, припустимо, той же Президент України має чимало гріхів, але, здається, він усе-таки не настільки злісний рецидивіст-лиходій, яким може здатися після перегляду деяких сюжетів «Слідства. Інфо». Та й коли програми, як часто-густо буває у випадку з нашими розслідувальними проектами, робляться на матеріалах, які їм підкидають зі сторони, зокрема й піарники конкурентних політико-фінансових груп, а не лише міжнародні журналістські організації, — це теж підриває довіру до них.

Програма «Схеми з Наталкою Седлецькою», що вийшла 19 травня, присвятила сюжет авторства Михайла Ткача «кураторам по-новому». В ньому йшлося про те, як скромний народний депутат від БПП (наголошувалося, що він справді рядовий депутат) Олександр Грановський активно спілкується в публічних місцях із людьми, що належать до суддівсько-прокурорської системи. Приміром, 16 травня журналісти зняли на телефон, як «простий» депутат зустрічається з головою Окружного адміністративного суду Києва Павлом Вовком. Ця зустріч, що коштувала знімальній групі чимало нервів після того, як пан Грановський звинуватив їх у стеженні, а потім намагався через суд заборонити показ цього сюжету в ефірі, на думку авторів, засвідчує суцільну корумпованість постмайданної влади. Точніше, збереження її впливу на суддів та прокурорів.

Програму «Куратори по-новому», в якому йдеться про соратника найближчого друга Порошенка Ігоря Кононенка, в ефірі «UA: Першого», так само, як і «Слідство. Інфо», матеріали якого часто-густо б’ють по Президентові та його оточенню, ще кілька років тому неможливо було навіть уявити. З одного боку, це свідчення абсолютної свободи слова на поки що державному каналі. З іншого — вочевидь, програми розслідувань, спрямовані на безкомпромісну боротьбу з «корупцією в деталях», варто врівноважувати розслідуваннями зловживань не лише чинної влади. Чи це вже розслідувальників не цікавить?

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду