Бучак. Оптимістична епітафія

Бучак. Оптимістична епітафія

13:54,
18 Листопада 2015
3914

Бучак. Оптимістична епітафія

13:54,
18 Листопада 2015
3914
Бучак. Оптимістична епітафія
Бучак. Оптимістична епітафія
У фільмі «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди» Олега Чорного, показаним на «UA. Першому», є щось більше, аніж просто спогади про колишній рай на землі, який люди перетворили на пекло...

«І стежечка, де ти ходила, колючим терням заросла», — саме ці слова Тараса Шевченка виринали в пам'яті, коли дивилася кадри з фільму «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди». Документальну стрічку Олега Чорного показав «UA: Перший» у неділю, 8 листопада.

Для документального фільму про село Бучак, де колись знімалося українське кіно, зробленого в жанрі спогадів та пейзажних замальовок, назва трохи іронічна. Адже що таке Голлівуд? Грандіозна фабрика ілюзій, так само грандіозних, бо навіюються всьому світові.

Про занедбане село на Канівщині, так само, як про український кінематограф, аж ніяк цього не скажеш. Тож продовження назви порівнянням із Атлантидою, міфічним затонулим материком, дуже вдале. Ще й тому, що Бучак (чи Бучаки, як називають його деякі завсідники-рибалки) — село, напівзатоплене через будівництво Канівської ГЕС 1973 року.

«Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди» — кіно дуже скромне в плані зображальних засобів. Сказати б навіть, геть мінімалістичне. Режисер та оператор використовують лише спогади учасників кінематографічного процесу 50–70-х років та його поодиноких місцевих свідків, і панорами села, де колись буяло життя на тлі прадавньої недоторканої природи.

Від цих кадрів занепаду колись квітучої місцини не можна не впасти у відчай, бо вони нагадують катастрофу всіх затоплених українських сіл. І того Дніпра, який разом із затопленими селами зник навіть зі словника переселених мешканців. Про це пишуть антропологи, які досліджують зміни в їхній психології та понятійному апараті.

Лариса Кадочникова, Раїса Недашківська, Михайло Іллєнко, Олександр Денисенко — всі вони або учасники, або свідки кінематографічного розквіту Бучака.

Їхні спогади надзвичайно цінні. Адже це пряма мова натури, що зникає. І попри вельми невиразний відеоряд і невелику кількість унікальних бучацьких мешканців, яких хотілося б побачити у фільмі значно більше, маємо бути вдячними Олегові Чорному та Дмитрові Іванову за цей фільм. Ніхто до них навіть не подумав звернутися до цієї теми. Тим часом, Бучак справді заслуговує на увагу кінематографістів.

У фільмі Дмитро Іванов багато розповідає про київського архітектора Вадима Бородіна, який був одним із тих, хто «інфікував» київську художньо-літературну богему Бучаком та ідеєю зробити з нього заповідник.

Не встиг, на жаль, але, запевняють друзі, вони доведуть її до кінця. Попри всі бюрократичні перепони.

Коли Лариса Кадочникова розповідала, як у Бучаку знімали фільм «Вечір напередодні Івана Купала» , вона називає той період — 60–70-ті роки минулого століття — ренесансом українського кіно. На тлі перманентної кризи нашого нинішнього кінематографа з цим важко не погодитись. І Бучак, точніше, його руйнація, оті стежечки, якими ходили Олександр Довженко, Юрій Іллєнко, Андрій Тарковський («Іванове дитинство»), Микола Рашеєв, режисер фільму «Бумбараш», та актори, які знімалися в ньому, хотіли чи ні цього автори «Голлівуду над Дніпром», постає ще й метафорою українського кіно.

Микола Бурляєв згадує, як у Бучаку знімали «Іванове дитинство». Тут був іще й сумнозвісний і кривавий Букринський плацдарм, із якого визволяли Київ. Відтак пейзажі для кіно про війну збереглися дуже натуралістичні. Чи не єдина місцева мешканка, яка залишилася з багатолюдної бучацької масовки, згадує, як кіношники кидали на землю щось, що горіло, аби імітувати вибухи.

Молодшу літературно-музичну богему, яка теж полюбила Бучак, у фільмі Олега Чорного представляють Олег Михайлюта (Фагот із гурту ТНМК) та письменник Любко Дереш. Останній писав тут свій містичний роман «Голова Якова», а перший їздить сюди набратися сили. Фагот так і називає Бучак — «місцем сили». Цей факт не дає викреслити майже покинуте зруйноване село з життя, даючи надію на продовження бучацької слави.

Михайло Іллєнко каже про містичність Бучака, його неймовірну притягальність для митців. Художник, видавець і дизайнер Олег Коспа, сидячи при вогнищі, розповідає про свій рибальський Бучак ностальгійно-іронічно. Колись давно саме від нього автор уперше почула це магічне слово «Бучаки». «Ех, поїдемо влітку в Бучаки», — мрійливо казав Коспа. Але не склалося, і він, мабуть, поїхав сам.

Могила Володимира Затуливітра, одного з найтонших поетів-вісімдесятників, теж у Бучаку, де він мешкав останні роки життя, а потім прийняв незрозумілу друзям смерть. Нібито від чадного газу. Хату, де жив поет, знесли, тож тепер можна до нього поїхати хіба що на поетичні читання.

На словах про могилу Володимира Затуливітра згадалося, як він на початку 2000-х, хитнувши головою на прощання, пішов вулицею Прорізною угору прямою й водночас скутою ходою короткозорої людини. Здається, то була остання наша зустріч.

Асоціації, спогади, бажання дізнатися якомога більше про магічне місце сили на Канівщині, потреба переглянути українські фільми, що знімали в Бучаку, перечитати вірша Володимира Затуливітра…

Якщо «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди», попри вже згадану художню непрезентабельність, викликає подібні інтенції, вочевидь, є в ньому щось більше, аніж просто спогади про колишній рай на землі, який люди перетворили на пекло. Можливо, тут річ не стільки в кіно, скільки в його «герої» — магічному місці сили Бучаку.

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
youtube.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду